Сьогодні, 19
березня, в школі розпочався Тиждень мистецтв. На творчу зустріч в актовій залі зібралися учні 8-11 класів.
Вчитель
Карпенко І.М. розповіла про захоплюючий вид мистецтва - кіно і презентувала
топ-10 кращих сучасних українських фільмів, які дістали схвальні відгуки
глядача не лише в Україні, а й за її межами.
Потім відбувся
прем’єрний показ фільмів «Другий шанс» та «А, може, це любов…» режисера-аматора
Гаркавенка Олександра, учня 9-А класу.Перший фільм розкриває внутрішні проблеми людини, боротьбу з власними
страхами і був знятий як домашнє завдання з предмету «Мистецтво».
У фільмі «А,
може, це любов…» чудово зіграли свої ролі учні 9-А класу Нетудихатка Аліна та
Носенко Максим. Вони показали зародження світлого почуття між героями –
школярами. Обидва фільми схвально були сприйняті глядачами. Всі переконалися,
що в нашій школі є талановиті творчі учні!
Композиційним центром його, без сумніву, є любов до рідної землі, адже я – громадянка України.
Завжди пишаюсь тим, що українка, що на прекрасній цій зросла землі.
Де мова ллється, наче гра сопілки і навесні щебечуть солов’ї.
Українська культура для мене - найкраща в світі. Виховую любов і повагу до неї у своїх учнів. А науково-методична проблема, над реалізацією якої працюю, має назву:
"Виховання національної самосвідомості засобами образотворчого мистецтва".
Сюжет композиції доповнює моя освіта, яка дозволила здобути найпотрібнішу у світі професію вчителя. За це я вдячна всім викладачам Уманського педінституту, який, до речі, закінчила з відзнакою.
Тло, тобто середовище, що оточує зображуваного, - це мої колеги, у яких вчуся до цього часу. Для мене прикладом безмежної відданості роботі є Заслужений учитель України, колишній вчитель образотворчого мистецтва нашої школи Галат Микола Васильович, досвід якого намагаюся впроваджувати у своїй роботі. І, звичайно, моя рідна шоста школа, багата своєю історією і традиціями. Уявляєте, їй уже 250 років. Колись у ній навчався Перший ректор Київського університету Михайло Максимович.
З ритмом пов’язую плинність років, відданих школі. Їх уже 25.
Та все ж головнимакцентом моєї композиції є урок. Намагаюся зробити його цікавим, сучасним і змістовним.
Зістатикою не дружу. Навіть у відпустці. Тому більше 10 років організовувала незабутні поїздки учнів школи на берег мальовничого Дніпра в наметовий табір у Чехівці.
Композиція мого життя досить динамічна: робота шкільного методоб’єднання, яке очолюю не один рік, участь у міських семінарах, виступи в художній самодіяльності, гра у волейбольній учительській команді. А нещодавно відкрила для себе ще одну гру – інтелектуальну. Наша команда виграла у брейн-ринзі суперкубок міського голови.
Щодо симетрії – тут все в порядку. Бо маю сестру - близнючку, теж вчительку і теж учасницю минулорічного конкурсу «Учитель року».
На фоні контрастів життязрівноважую композицію любов’ю. Люблю свою роботу, дітей, які щиро віддячують мені заслуженими нагородами у численних творчих конкурсах. Люблю мистецтво, яке, за висловом Пікассо, «змиває з душі пил буденного життя». Може, тому на виставці Передового педагогічного досвіду «Освіта Черкащини» представила свою роботу «Цікаві факти з історії мистецтва», яка була відзначена дипломом.
Вважається, що хороша композиція – така, в якій нічого не хочеться змінити. Та все ж дозволю собі додати легку драпіровку поетичних рядків неповторної Ліни Костенко: