Сценарій фестивалю дитячої творчості "Грайлива веселка"
"Барви рідної землі"
Ведуча: Десь далеко-далеко, у загадковій країні Дитинства
живуть веселі кольори. Вони роблять життя веселково радісним і щасливим. Мають
кольори свого охоронця, творця прекрасних картин, доброго і справедливого
Художника. І хоч у них багато справ, сьогодні вони поспішають у Золоте місто на
велике свято Творчості.
(виходить Художник і Фарби)
Червона Фарба: Ми прийшли до вас у найсвятковіший,
найрадісніший час
Оранжева Фарба: До цього великого Палацу Мистецтв
Жовта Фарба: Де сьогодні зібрались найяскравіші,
найталановитіші зірочки,
Зелена Фарба: Що вміють так чудово співати
Блакитна Фарба: Виразно декламувати
Синя Фарба: І дуже люблять свою Батьківщину – Україну.
Фіолетова Фарба: Тож настала черга для наших подарунків.
Художник: Я, Великий Майстер Палітри, дарую вам свої фарби. Вони освітлять красу вашої душі, зігріють від холоду
байдужості, поділяться частинкою свого
тепла.
(роздає кольори)
Червона Фарба: Червоною я запалю ваші серця любов’ю до
людей, рідного краю, своєї Батьківщини.
Оранжева Фарба:
Помаранчевий колір – це символ народного
єднання заради добра і справедливості.
Жовта Фарба: Жовта фарба – це сонячне дитинство, щире, незрадливе і таке тепле.
Блакитна Фарба: Блакитною фарбою хлюпну я у небо сіре,
непривітне, і воно враз стане високим та чистим.
Синя Фарба: Бурхливі хвилі моря я заспокою синьою форбою і
заіскриться, заграє воно на сонечку.
Фіолетова Фарба: А коли звечоріє і навкруги стане
фіолетово-загадково, з маминою колисковою до вас прийде солодкий сон.
Художник: Нехай усі ці кольори запалять у ваших серцях
вогники доброти, радості і творчості.
Разом: Нехай оживуть барви рідної землі!
(Звучить пісня «Барви рідної землі»)
Червона Фарба: Червону калину вітром гойдає,
Червоним мама рушник вишиває.
Це колір любові, про це пам’ятай,
Люби і шануй прекрасний цей край!
(звучить пісня «Рідний край»)
Оранжева Фарба: Жовтогарячі квіти майорять,
Це чорнобривці у
саду не сплять.
Голівками
хитають без упину,
Співаючи про
маму й Україну.
(звучить пісня «Чорнобривці»)
Жовта Фарба: Малюють діти яскраве сонце,
Що заглядає до нас в віконце.
Пухку кульбабку-жовтеньку квітку,
Радіють світу маленькі дітки.
(звучить пісня «Малюють діти»)
Зелена Фарба: Як зелено, як радісно навколо!
Весною діти стануть всі у коло,
По травах побіжать і по росі,
Радіючи земній оцій красі!
(звучить пісня «Весною яблуні цвітуть»)
Блакитна Фарба: У високому небі лелеки кружляють,
До рідних країв щороку вертають,
В блакитному небі курличуть вони,
Провісники сонця, тепла і весни.
(звучить пісня «Лелеча доля»)
Синя Фарба: Як навколо синього багато:
Сині квіти подарують свято,
Прохолоду шлють нам сині гори,
Хвилями шепоче синє море,
(звучить пісня «Морська хвилька»)
Фіолетова Фарба: Завітав на землю вечір,
Заспокоїв всю малечу.
Фіолетові фіалки
Теж заснули аж
до ранку.
(звучить пісня «Колискова»)
Художник: Не
завжди над рідним краєм
Цвіла веселка у розмаї,
Були у нас скрутні часи,
Здавалось, всім не до краси.
Здавалося, кругом – пітьма,
І з неї виходу нема.
Тоді всіх рятувала Мрія,
Любов, і Віра, і Надія!
(літературна композиція)
Українка: Встала
Мати-Україна, сонце засвітила,
Пробудилася народна незнищенна сила!
Сотні літ нас розпинали, та не
побороли,
Ще
не вмерла Україна, і не вмре ніколи!
Українець: Дай нам, земле, з джерел твоїх сили!
І
відваги синам своїм дай!
Перший крок до свободи зробили,
Україна - нескорений край.
Наша мрія нам зіркою світить,
Кличуть вдаль нас дороги твої,
Україно, ми всі твої діти,
Разом: Тож
прийми нас в обійми свої!
(звучить пісня «Співаю тобі, Україно»)Сценарії свята останнього дзвінка
(фрагмент 1)
Ведуча 1: Мандрує світом весна, буяє природа, даруючи нам барвисті квіти, які так і хочеться вплести у віночок, що є прадавнім витвором українського народу.
Ведуча 2: Віночок – це символ нашої держави – України, символ її краси. Адже тільки найкращі, найяскравіші квіти вплітали до нього.
Ведуча 1:
У віночку нашім - різнобарвні квіти,
Символ України і дарунок літа.
Тож усім на нього подивитись любо,
Гілочку зелену ми взяли у дуба.
Квіточку любистку, щоб усі любили,
У барвінку – листя, аби довго жили.
Ведуча 2:
Чорнобривців квіти, щоб чорніли брови.
Кетяги калини – для краси й любові.
У вінок вплітають колосочки жита,
Щоб могли багато і щасливо жити.
Ведуча 1: Шановні випускники, підійдіть до цього прадавнього українського символу.
( випускники підходять до класного керівника і беруть стрічки)
(звучить лірична музика)
Ведуча 2: Нехай цей віночок, що його з такою любов’ю створили наші учні, назавжди поєднає вас з радною школою, друзями, вчителями, батьківським домом, рідним містом.
( діти зі стрічками йдуть по колу)
Ведуча 1: А ці яскраві, барвисті стрічки хай перетворяться на веселкову дорогу у майбутнє щасливе життя!
Ведуча 2:
Сплелись у вінок і мрії, й надії,
Горять веселкою здобутки і діла.
А шоста школа знову в душі сіє
Знання міцні і паростки добра.
Ведуча 1:
Хай цей віночок – оберіг святковий
Додасть вам сили, вражень нових.
Хай в школі панує добро і тепло,
Щоб все, про що мріялось, завжди було!
( фрагмент 2)
Ведуча:
Ведуча:
Лийся, музико, в небо гучніше!
В добру пору лунай, в добрий час!
Друзям ти посміхнись веселіше,
Випускний на лінійку йде клас!
Зустрічайте: на святкову лінійку заходять одинадцятикласники зі своїми першими вчителями та класним керівником.
(під ліричну музику заходять випускники школи)
Ведуча: Мені завжди здається, що діти – як пташки, котрі покидають своє гніздечко, щоб здійнятися і синяву небес і полетіти у безмежний простір.
Вилітають ластів’ята, бо пора.
Дивно, аж примовкла дітвора.
Виряджаємо гуртом вас у політ,
Хай не буде у дорозі жодних бід!
(звучить пісня випускників)
Ведуча:
А у рідному гніздечку повсякчас
Буде вчителька чекати завжди вас.
Очі школи незабутньої святі
Все зоритимуть за вами у путі.
Ластівки торкають друзів всіх крильми
Випускаємо із школи вас людьми!
(одинадцятикласники випускають у небо кульки )
Ведуча: Хай щастить вам всім у вільному польоті! Хай дмуть лише попутні вітри! Будьте, діти, щасливі!
Літературно-музичне свято "Поклонися, земле, пам'яті Тараса"
Мета проведення: уричисте відзначення дня народження Тараса Григоровича Шевченка; розвиток творчих здібностей школярів; виховання патріотичних почуттів учнів.
Місце проведення: народознавча світлиця
Коло спілкування: учні 4 класів
Ведуча: Доброго дня, шановні барвінчата! Запрошую вас і наших гостей у подорож Барвінковою Країною.Сьогодні наша зупинка – біля «Кришталевих криниць», тих джерел, які наповнюють духовністю криниці наших душ.
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Березень пов’язаний з ім’ям поета. Світла мить – день його народження, і трагічна – день смерті. Тож згадаймо Великого Кобзаря, як він і заповідав – незлим, тихим словом. Фільм «Канів. Тарасова гора». Адже це наш земляк, по цій землі ходив колись Тарас малими босими ногами і саме тут, на Черкащині є місце, куди завжди з великою пошаною йдуть і діти, й дорослі. На високій горі у Каневі над сивим Дніпром спить вічним сном Тарас Шевченко. До цього святого місця ніколи не заростає стежина, а біля пам’ятника завжди палахкотять живі квіти. Вшануймо Великого Кобзаря, безсмертного поета, вірного сина України Тараса Григоровича Шевченка.
( звучить пісня « Шлях до Тараса» )
В дні перемог і в дні поразок, щасливі дні і дні сумні
Іду з дитинства до Тараса, несу думки свої земні.
Коли в душі моїй тривога, коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого у Всесвіт віршів і поем.
Крізь вітер злий карбую кроки, і чую серцем кожну мить.
«Реве та стогне Дніпр широкий», щоб розбудити всіх, хто спить – 2 р.
П-в: Ой, червона рута на чолі твоїм,
Ой, крута та круча, де Тарас стоїть.
Ой, крута та круча, де стоїть Тарас
І крізь роки кличе, кличе, кличе нас.
Ведуча: Майже 200 років тому в простій селянській хаті, в родині Григорія та Катерини Шевченків народився хлопчик, якого назвали Тарасиком. В народі кажуть: мати народжує тіло дитини, мати плекає її душу. Все своє тепло, любов і ніжність передавала матуся синочкові, співаючи йому колискової.
Ой, сину мій, сину, моя ти дитино,
Чи є кращий на всім світі, на всій Україні?
( звучить колискова)
Ведуча:Заснула зморена матуся, адже цілий день, з ранку й до вечора працювала на пана. Тарасові батьки були кріпаками, гнули спину на чужому полі, але прогодувати свою велику родину були неспроможні. Бідувала сім’я, як тисячі українців навколо. Ось як Шевченко писав про своє життя і життя таких самих бідняків, як і сам.
Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила, і , повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала в свою дитину…В тім гаю,
У тій хатині, у раю я бачив пекло. Там неволя,
Робота тяжкая – ніколи і помолитись не дадуть…
І золотої, й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої. А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу, а ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі. Мов одірвалось од гіллі
Одно-однісіньке над тином сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се – я, що це ж та молодість моя.
Фільм «Подорож до залізних стовпів»
Ведуча: Та вже з малих років у хлопчика виявилися гострий розум, допитливість до всього. Так, наслухавшись народних повір’їв про залізні стовпи, які нібито підпирають небо, він ходив їх шукати, хотів подивитися на них. Послухайте, як це було.
«Подорож до залізних стовпів»
Автор: Невесела вечеря в селянській родині – зморений батько, сумна мати, сестра Катерина, брат сидять зажурено навколо столу. Стукає сусід.
Батько й мати: Заходьте, сусіде!
Сусід: Слава Ісусу Христу!
Батько й мати: Навіки слава!
Сусід: Вечеряєте?
Мати: Та у нас клопіт, то й вечеря не в вечерю: хлопець десь дівся – зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі – як у воду впав!
Батько(сердито): Догледіли!
Сусід: Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур’яні. Проспиться – прийде.
Мати: Ну й де б їй дітись, вражій дитині?
( Раптом чути: «Чумаки, чумаки!»)
Сестра: А ось і наш волоцюга з’явився!
Брат: Нарешті прийшов!
Мати: Де це ти був?
Батько: Де тебе носило досі?
Мати: Де ти волочився?
Батько: Де ж ти був оце – питаю? Чому не кажеш?
Тарас: Був у полі та й заблукав.
Батько: Бачили таке? Хто ж тебе привіз додому?
Тарас: Чумаки.
Всі: Хто?
Тарас: Стрінувся з чумаками, вони й питають: «Куди ідеш-мандруєш?» А я кажу: «В Кирилівку!» А вони тоді: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай, кажуть, з нами, ми довеземо.» Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти.
Батько: Бачили такого? Чумакувати надумав уже!
Сусід: Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде!
Батько: Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.
Мати: Ну чого тебе понесло в поле? Чого? Як мотає! Наче три дні не їв!
( Тарас їсть і пошепки розповідає щось братику і сестричкам)
Мати: Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує! Старий того не придумає, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Ой, Тарасе, синку, що з тебе буде?
Ведуча: Батькову науку, мамину ласку запам’ятав Тарас на все життя. Куди б не закидала його доля, він завжди носив у серці спогади про свою родину, рідну хату, пишний садок навколо неї, червоний кущ калини у саду.
( Пісня «Червона калина»)
Ведуча:Назавжди вкарбувалися в пам’ять і серце Тараса рідні краєвиди, чудові українські пейзажі. Більш ніде в світі не бачив він таких чистх і прозорих річок, розлогих верб над водою. Як хотілось йому далеко від отчого краю хоч на хвилину ступити на рідну землю, де тече вода з-під явора…
Тече вода з-під явора, яром на долину,
Пишається над водою червона калина.
Пишається калинонька, явір молодіє,
А кругом їх верболози й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю та попід горою,
Хлюпочуться качаточка поміж осокою.
А качечка випливає з качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє з дітками своїми.
Ведуча: А ось розцвів буйним цвітом садок вишневий біля хати…
Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть, співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати, вечірня зіронька встає,
Дочка вечерять подає,а мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх. Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.
Ведуча: Тут вже й сонечко заходить…
Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люди, що одпочинуть, а я дивлюся і серцем лину
В темний садочок на Україну. Лину я , лину та й думу гадаю,
І серце ніби одпочиває.
Ведуча: А там – дивіться, вже й світає…
Світає. Край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає,
Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють,
Між ярами над ставами верби зеленіють.
Сади рясні похилились, тополі поволі
Стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем.
І все то те, вся країна повита красою,
Зеленіє, вмивається дрібною росою.
( Пісня «Зацвіла в долині»)
Ведуча: Як і всі діти, маленький Тарасик любив гратися. Давайте й ми пограємо в давню народну гру, яка називається «Мак»
( Гра «Мак»)
Ой, на горі льон, льон, а в долині мак, мак.
Мої любі сусідоньки, просимо вас, голубоньки,зробімо ось так
( присідають, піднімають руки, беруться в боки, підстрибують, за останнім разом:
Загукайте враз – Гу!
Ведуча: Поет рано залишився сиротою. Коли мав дев’ять років, померла мати, а за два роки не стало й батька.
Тяжко, важко в світі жити сироті без роду:
Нема куди прихилитися – хоч з мосту та в воду.
Змушений був Тарас з малих років йти у найми
драматизація « В дяка»
Дяк сидить за столом і обідає.
Дяк: Тарасе, винеси свиням! (пауза). Тарасе, посип курям! (пауза). Тарасе, води принеси! Та швидше повертайся, у-у-у, ледащо!
( заходить Тарас з важким відром води в руках, перехилившись)
Тарас: Пане дяче, дозвольте спитати, коли ви почнете мене вчить малювати?
Дяк: Швидкий ти хлопець, так уже й вчи. Спершу ти мені послужи років три. Порядку не знаєш!
Тарас: Чому, дядюшко? Я б слухався вас, я б шанувався. Навчіть, прошу Вас.
Дяк: І не проси. Та й все одно маляра з тебе не буде. Та не тільки маляра – не буде, навіть, шевця або бондаря. Талану немає в тебе, долі. Нічому ти не здатний. Іди в старці!
(виходить, похнюплений)
Тарас: Що мені тепер, сиротині, робити на світі? До кого звернутися за порадою?(плаче)
Оксана: А, ось де він! Я його скрізь шукаю, а він в бур’янах сидить!
( Тарас схлипує)
Оксана: А я й не знала, що ти такий тонкослізий. Я думала, як гайдамака, то він і не плаче.
Тарас: Я не гайдамака!
Оксана: А хто ж?
Тарас: Старець! Піду в старці!
Оксана: Вигадав таке! То й що, що в тебе сорочка не біла?
Тарас: Де там вона буде біла – третій тиждень, як надівана!
Оксана: Немає кому випрати, бідний ти! (гладить по голові) А чи правда, що ти собі стелеш камінь у голови, як спати лягаєш?
Тарас: Знаєш, Оксано, а це ще й краще, що я – сирота. Що хочу – роблю, куди хочу – йду. Хоч я й сирота – сирота щасливий. Ось навчуся грати на кобзі, та й буду ходить по селах, як Перебендя.
Оксана: А як же малярство?
Тарас: А що? Можу й на маляра вивчиться. Зароблю грошей – поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю барвінком, а на дверях козака намалюю на весь зріст.
Оксана: Таке й вигадаєш! Ходімо!
(беруться за руки, виходять)
Ведуча: З дитинства у Тараса була особлива пристрасть до малювання.
Навчався малювати спочатку у перших вчителів своїх – дяків, потім у Петербурзі у живописця Ширяєва. Нарешті, перед ним відкрилися двері Академії Мистецтв, де його успіхи були відзначені трьома срібними медалями. Подивіться на його картини і переконайтеся самі у його надзвичайній талановитості.
Найвизначнішими творами Т.Г.Шевченка є «Циганка-ворожка» і «Катерина». «Я малював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і верталася в село. Під кущем дідусь сидить, ложечки собі струже й так сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тільки плаче»,- говорив Шевченко. І справді, художник виступив на захист простої селянської дівчини, скривдженої офіцером, і тим самим возвеличив її образ.
Слайд 18. Під час однієї з поїздок на Україну, Шевченко пише побутові картини, присвячені життю простих людей, яке часто було тяжким, а іноді й жахливим. Картина «Селянська родина глибоко зворушує щирою любов’ю до селян, адже в них вчорашній кріпак виразив свою мрію про щасливе життя українців.
Протягом десятирічного заслання, всупереч царській волі, художник невтомно працював. Ряд зворушливих малюнків він присвятив казахам. Всі вони виконані із співчуттям до приреченого на злидні народу. Ось, наприклад, малюнок «Казахські діти-байгуші». На ньому зображені бідні , голодні, обірвані діти, а позаду – сам художник. «Я жив серед цього народу, жив одним життям із ним і щиро любив його»,- немовби промовляє він глядачеві.
В останні роки життя багато часу Тарас Григорович приділяв створенню портретів. Він пише портрети своїх друзів і знайомих: вченого Максимовича, актора Щепкіна, автопортрет у шапці і кожусі.
Ведуча: Та найбільше любив малювати Шевченко Україну! Як часто сумував за нею і спогадами повертався у рідне село.
Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні –
Неначе писанка село. Зеленим гаєм поросло
Цвітуть сади, біліють хати, а на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле, і сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом!
Ведуча: Чудові вірші, прекрасні картини. Та кого ж більше було в Шевченкові – художника чи поета? Про це розмірковує вчитель української мови та літератури Максименко надія Василівна.
(виступ вчителя)
Ведуча: Нам, своїм землякам заповідав Великий Кобзар шанувати і любити рідну землю, мову українську, свій народ. Послухаймо ці порочі слова, які так потрібні й сьогодні.
Не дуріте самі себе, учітесь, читайте,
І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває, того Бог карає,
Того діти цураються, в хату не пускають.
Обніміте ж, брати мої, найменшого брата,
Нехай мати усміхнеться, заплакана мати.
Благословить дітей своїх твердими руками,
І діточок поцілує вольними устами.
І забудеться срамотня давняя година
І оживе добра слава, слава України.
І світ ясний, невечірній тихо засіяє,
Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!
Подивіться на рай тихий, на свою країну.
Полюбіте щирим серцем велику руїну.
Розкуйтеся, братайтеся. У чужому краї не шукайте,
Не питайте того, що немає.
І на небі, і не тільки на чужому полі
В своїй хаті своя правда і сила, і воля.
Ведуча: Звертаюся до вас, діти! Де б не були, ким би не стали, бережіть українську землю, шануйте рідне слово, пам’ятайте заповіти Шевченка.
Поклоніться низько, українські діти,
Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть.
І Тараса-батька віщі заповіти
У життя з собою в серці пронесіть!
(звучить пісня «Озори мене цвіт-калиною)
Озори мене цвіт-калиною, у степи свої поведи,
Як Дніпро повік з Україною, так із нею я назавжди.
Словом, піснею і зерниною засівай добро і роди
Як Дніпро повік з Україною, так із нею я назавжди
Стала синові берегинею, у дитинства сни знов прийди.
Як Дніпро повік з Україною, так із нею я назавжди.
«Дід Іван»
Автор: У старого Івана Шевченка, Тарасового діда, святами завжди повно людей у хаті. Гомонять про волю козацьку, Запорозьку преславну Січ, про тяжке та гірке життя. Між старими крутяться дітлахи. Цікаво ж-бо їм, аж дух захоплює.
Дід Іван: Що правда, то правда – мучили простий люд і тоді добре! Або, кажуть, пекло. Не на тім світі, а на цім розвели його пани над нашими душами.
Дядьки: Народ терпить, а як терпець увірветься – хай тоді не просять, не помилують!
Тарас: Діду, а розкажіть про Коліївщину!
Катря: Еге, про Залізняка та Гонту!
Дід Іван: Тарасику, Катре, і ви тута? Ідіть, діти, надвір гуляти, чого ви між старих затесалися? Вам ще рано таке слухати.
Дядьки: Хай слухають, виростуть – своїм дітям розкажуть та онукам.
Тарас: Еге ж, дідусю, розкажіть про гайдамаків, ви ж, кажуть, теж були в гайдамаках.
Дід Іван: Гайдамаки! То були люди! Тепер таких уже немає – половили та повбивали.
Дядьки: Хвалилися гайдамаки, на Умань ідучи, будем драти, пане-брате, з китайки онучі.
Тарас: Ось нехай виросту – буду гайдамакою! В панів одніматиму, та наділятиму бідних, як Кармелюк.
Дядьки: Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде.
Дід Іван: Що вийде? Розбишака великий вийде – ось що!
Автор: І святе письмо вже лежить забуте, Дід починає розповідати про давні козацькі часи. А дитячі оченята малого Тарасика горять у кутку, на припічку, як іскри.
Дякую! Дуже гарні і цікаві розробки
ВідповістиВидалити