Блог учителя образотворчого мистецтва та художньої культури Карпенко Ірини Миколаївни: Музей

Віртуальна екскурсія до музею

Екскурсійний матеріал " Творчість Т.Г.Шевченка"

Доброго дня, шановні гості! З радістю вітаємо вас у шкільному музеї образотворчого мистецтва України, який створив Заслужений учитель України Микола Васильович Галат – чудова, творча людина. Він дуже любив малювати та навчав цьому мистецтву інших. Його картини захоплюють та чарують. Створюючи цей музей, Микола Васильович зібрав відомості про видатних художників нашого рідного Черкаського краю.

Дасть мені матуся фарби, я змішаю усі барви.

Намалюю рідний край – свій будинок, сад і гай.

Жовтий сонях у віконце заглядає, наче сонце.

Журавель у вишині помахав крилом мені.

Ліс, де влітку й навесні линуть співи голосні,

В небі сонця жовте коло – який гарний край навколо!

Пишаюсь рідною землею, бо довелось мені тут жить.

Не українець ти душею, якщо не будеш це любить.

Дуже любив рідну землю видатний український поет і художник Т.Г.Шевченко. З дитинства він прагнув до знань, до науки, але особливо великою була в нього любов до малювання. В пошуках учителя ходив він від одного дяка до іншого. Навчаючись малюванню з натури у свого першого вчителя із Вільшани Степана Превлоцького, а потім, після переїзду до Вільно, у Яна Рустема, Шевченко проявив великі здібності і наполегливість у роботі.

У 1831 році юний Тарас Шевченко разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта прибуває до Петербурга. Поміщик, бажаючи мати свого власного художника, віддає Тараса на навчання до живописця Ширяєва. Навчаючись у нього, Шевченко знайомиться із земляком-художником Іваном Сошенко, Гребінкою, Брюлловим та іншими прогресивними людьми того часу.

У 1838 році друзі викупили його із кріпацтва. Тарас Шевченко стає студентом Петербурзької Академії мистецтв, де навчається у знаменитого Карла Брюллова. За роки навчання в Академії Шевченко тричі відзначався срібною медаллю за успіхи в навчанні.

В ці роки пише картини «Марія», «Натурщиця», «Циганка-ворожка». У 1842 році створює картину «Катерина». Це перший твір критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. В ньому художник виступав на захист селянської дівчини, скривдженої офіцером-поміщиком.

Під час навчання в Академії мистецтв канікулярна поїздка на Україну в травні 1843 року збагатила Шевченка сильними враженнями. Чарівна краса української природи і жахливе пригнічення селян поміщиками, визначила подальший вибір тематики його творів.

Ця поїздка дала йому живий матеріал для побутових картин «Селянська родина», «На пасіці». Вони глибоко зворушують щирою любов’ю, з якою відтворено образи селян. Молодий художник, вчорашній кріпак висловив у своїх картинах мрію про велике і щасливе життя селян.

В цей же час художник пише портрет Ганни Закревської та Маєвської.

Під час поїздки в Україну в 1843 році Шевченко задумав виконати серію гравюр «Живописна Україна». То мали бути роботи, присвячені історичному минулому українського народу. Шевченкові не вдалося здійснити повністю свій задум. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск цієї серії: «Видубицький монастир у Києві», «Судня рада», «У Києві», «Дари в Чигирині», «Старости». Всього 6 гравюр, але вони становлять цілий етап у розвитку українського образотворчого мистецтва. По закінченню Академії мистецтв Шевченко повертається на Україну і працює художником при університеті.

Але творчі і життєві плани Шевченка раптово обриваються. 5 квітня 1847 року його заарештовують. Царський присуд був суворий. Заслання рядовим солдатом із забороною писати й малювати.

Т.Г.Шевченко протягом десятирічного заслання, всупереч царській забороні невтомно працював як художник. «Караюсь, мучусь, але не каюсь» - писав він. У засланні з новою силою розкрилася висока майстерність художника-пейзажиста, його вміння передавати особливості казахської природи. Малюнок «Новопетрівське укріплення з Хівинського шляху» виконаний Шевченком в останні роки заслання. Безлюдна пустеля, На пагорбку укріплення. Все навколо заснуло глибоким сном.

Та Шевченко на засланні малював не лише пейзажі. Ряд малюнків він присвятив життю казахів. Всі вони виконані з великою любов’ю та глибоким співчуттям до гнобленого, приреченого на злидні, народу.

Наприклад, малюнок «Казахські діти-байгуші». На другому плані Шевченко змалював себе. «Я жив серед цього народу і щиро любив його» - ніби говорить глядачеві художник. А скільки благородства і краси в дівочому образі на малюнку «Казашка Катя». До Шевченка ніхто з художників не зображав життя казахів так правдиво, як він. Тому казахський народ справедливо вважає Шевченка своїм першим національним художником.

Перебуваючи на засланні рядовим солдатом, Шевченко створив серію малюнків «Притча про блудного сина». До цієї серії належать: «Програвся в карти», «У хліві», «У шинку», «У в’язниці», «На кладовищі», «Кара шпіцрутенами», «Кара колодою», «Серед розбійників». Ці 8 малюнків – гнівний вирок усьому царському самодержавному ладу, з його гнобленням, диким свавіллям, тюрмами.

Після звільнення у 1857 році із заслання, Т.Г.Шевченко виконва ряд портретів своїх знайомих та друзів. Серед них актори Михайло Щепкін, і Олдрідж, вчений, наш земляк Михайло Максимович з дружиною Марією Василівною. Найкращим автопортретом Шевченка є у кожусі та шапці. У погляді глибоких очей Кобзаря читаємо тяжку думу про рідний український народ, його долю, майбутнє.

В Петербурзькій Академії мистецтв до Шевченка справжньої науки про гравюру ще не було. За великий внесок у розвиток цього виду мистецтва Шевченкові у 1860 році було присвоєно почесне звання академіка.

10 березня 1861 року після тяжкої хвороби Т.Г.Шевченко помер. Це була тяжка втрата для всієї прогресивної громадськості та особливо українського народу. Безсмертна художня творчість Шевченка поклала початок новому, реалістичному напрямку в українському образотворчому мистецтві. Вона є одним з найдорогоцінніших скарбів нашого народу.

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там, на стіні.

Читає вірші моя рідная ненька,

Розказує батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар,

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни

Цю книгу, що зветься «Кобзар».

Цю книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ.

І слово Тараса завжди зберігати

Великий усім заповіт.

ФОТОГРАФІЇ МУЗЕЮ