Архітектура
Акрополь – вершина класичного мистецтва
Храми, скульптури та вся композиція Акрополя стали найяскравішим прикладом грецького класичного мистецтва. Глядач знайомиться з ним поступово, підіймаючись від підніжжя до вершини пагорба. Так колись підіймалася урочиста процесія, присвячена богині Афіні – покровительці міста. Біля підніжжя пагорба видно портик Пропілей та маленький храм безкрилої Ніки (Ніки Аптерос). Храм Ерехтейон стоїть на місці, де, за переказом, відбулася суперечка Афіни з Посейдоном. Центром усього архітектурного ансамблю є головний храм Акрополя - Парфенон, збудований із коричнево-золотавого мармуру.
Найбільш прославлений зразок готики
Собору Паризької Богоматері у Парижі було призначено відкрити нову сторінку в історії архітектури. Він став найбільш прославленим зразком готичного стилю і знаходиться в одному ряду з такими архітектурними шедеврами, як Парфенон в Афінах або піраміди в Єгипті. Головний фасад, прикрашений ажурним вікном-трояндою, має надзвичайно легкий вигляд. Усередині собор оздоблено численними скульптурами та рельєфами на біблійні теми. Сонячне світло проникає крізь вітражі, виконані з невеликих шматочків кольорового скла, які мерехтять, немов коштовне каміння
«Матір єгипетських пірамід»
Матір’ю єгипетських пірамід називають ступінчасту піраміду фараона Джосера в Саккарі (ХХУІІІ ст. до н.е.), що знаходиться на південній околиці Мемфіса. Вона була першим гігантським архітектурним пам’ятником Давнього Єгипту. Піраміда (висота 60 м) споруджена зодчим Імхотепом, винахідником способу кладки з тесаного каменю. Складена з блоків білого вапняку на скельній терасі, вона являє собою шість поставлених одна на одну гробниць, які зменшуються за розмірами у висоту, пізніше названих масштаба ( в перекладі з араб. – «кам’яна лава”). У її конструкції відображені основні принципи створення подібних споруд: гігантський масштаб, узагальнена геометрична форма, використання каменю як будівельного матеріалу. Ці особливості отримали розвиток у класичних пірамідах ІУ династії – гладких, з квадратними основами і сторонами у вигляді рівнобедрених трикутників.
Найкрасивіша мечеть Стамбула
З незліченних мечетей Стамбула Блакитна мечеть – найкрасивіша. Офіційно вона називається мечеттю Султана Ахмета. А своєю загальновідомою назвою вона зобов’язана плиткам, здебільшого блакитним, які кількістю понад 200 000 прикрашають її всередині. Будівництво мечеті почалося в 1609 році за розпорядженням султана, якому було в ту пору 19 років. За легендою, він хотів умилостивити Аллаха через деякі гріхи юності. Архітектором мечеті був Мехмет-ага. Він завершив цей шедевр архітектури за 7 років. Незвичайне в Блакитній мечеті те, що у неї 6 мінаретів. Минувши три брами мечеті, можна підійти до зовнішньої колонади з граніту, на даху якої 30 маленьких куполів. У центрі внутрішнього дворика розташований шестикутний фонтан, в якому віруючі вмиваються перед входом у мечеть. Світло в середину будівлі струменить з 260 вікон.
В 1629 році, народивши на світ чотирнадцяту дитину, дружина індійського правителя померла. Їй було лише 36 років, 17 з яких вона була заміжньою. Шах-Джакан втратив не тільки улюблену дружину, але й мудру політичну порадницю. Два роки він був у жалобі і поклявся побудувати пам’ятник, гідний дружини. Безперечно, це йому вдалося. Споруда стала відомою у всьому світі. Усипальниця ( а саме там покоїться Мумтаз-Махал («Вибрана палацом») побудована з мармуру, який доставляли з каменоломні за 300 км. Її поверхня інкрустована тисячами коштовних каменів. Для каліграфічно виконаних орнаментів використовувався чорний мармур. У залежності від часу дня і падіння світла мармурове облицювання набувло різного забарвлення. Колись двері Тадж-Махала були зі срібла. А обсипана перлами тканина лежала на гробниці принцеси. І сьогодні мавзолей викликає потрясіння і захват у кожного його відвідувача.
Якби «падаюча» вежа не нахилялась, а стояла строго вертикально, як всі інші вежі на світі, слава її обмежилася б, мабуть, лише вузьким колом істориків. Завдяки ж своїй конструктивній ваді вона відома у всьому світі. Вежа досягає висоти 55 м, а закладена вона в 1173 році архітекторами Боннано Пізо і Вільгельмом фон Інсбруком. Вони, очевидно, знали, що будують на надто ненадійному підмурівку, і тому заклали в свою будівельну конструкцію можливість легкого нахилу. З кожним роком кут нахилу збільшується. На сьогодні відхилення від вертикальної осі становить 4,6 м. «Падаюча» вежа має циліндричну форму, спрямовується вгору своїми вісьмома ярусами. Шість центральних її поверхів облямовані витонченими декоративними аркадами. А 294 сходинки щодня піднімають на верхній майданчик численних безстрашних відвідувачів.
Тауер – найзнаменитіша фортеця Англії, збудована у 1066 році Вільгельмом Завойовником. З нею пов’язано безліч фантастичних легенд і кривавих історій. Найвідоміша з них стосується крука: доки ці чорні птахи будуватимуть свої гнізда с нішах похмурого замку, доти стоятиме Тауер, а з ним разом і англійська монархія. Протягом століть замок змінював своє призначення. Він був арсеналом, палацом, фортецею, в’язницею. Під його віковим дахом зберігається велика колекція бойової зброї, тут знаходиться зібрання скарбів британської корони. Найсильніше враження справляють: вбрання для коронації, одяг лицарів, корони. Найвідоміша з них – Імператорська державна корона, прикрашена діамантом Кулліан та рубіном Кастілія.
Було зроблено безліч спроб створити щось подібне до Версалю. Але цей шедевр, побудований при Королі-Сонці Людовіку ХІУ, все одно залишається неповторним. В розкішному палацово-парковому ансамблі все вражає пишністю і розмахом: адже король хотів, щоб тут розмістився весь його двір. Будівельні роботи тривали кілька десятиліть. Парки Версаля розташовані на площі 101 га. Тут безліч оглядових майданчиків, алей і променадів, є навіть система каналів, яку назвали «маленькою Венецією». Сади Версаля з їх скульптурами, фонтанами, басейнами, каскадами і гротами незабаром стали для паризької знаті місцем блискучих придворних свят. Сам Версальський палац вражає своїми розмірами: довжина його паркового фасаду становить 640 м, розташована в центрі Дзеркальна галерея має 73 м в довжину, 10,6 м завширшки, 12,8 м у висоту. З її 17 вікон, яким відповідають стільки ж симетричних дзеркал в протилежній стіні, відкривається вид на парадну частину парку. Розписи стельового плафона, виконані Лебреном, звеличують Людовіка ХІУ.
Ось вже більше сотні років емблемою французької столиці є відома у всьому світі Ейфелева вежа. Вона – символ нової індустріальної епохи, відважний виклик висоті, доказ небувалих технічних можливостей нового століття. Її висота разом з антеною становить 320 м, вона важить 8600 т, займає площу 1,6 га, в процесі її спорудження заклепано 2,5 млн. заклепок, 12 000 деталей виготовлялись за найточнішими кресленнями. Вона була змонтована 250 робітниками за разюче короткий час – 26 місяців. Творцем цього дива став француз Гюстав Ейфель, який твердо вірив у торжество інженерної науки. 16 опор, на яких тримається вежа, були абсолютно точно поставлені за допомогою спеціальних гідравлічних підіймальних пристроїв, без яких зробити це було б неможливо. Найвищою спорудою у світі Ейфелева вежа залишалась 47 років.
Скульптура
У ХІУ ст. до н.е. за часів правління фараона Ехнатона почали будувати нові палаци та храми, присвячені богам природи, особливо Амону - богу Сонця. Для цих храмів були потрібні нові статуї, рельєфи, розписи. Скоріш за все, для одного з таких храмів майстер Тутмес створив скульптурні портрети цариці Нефертіті, дружини фараона Ехнатона. Зображення Нефертіті вважається одними з найпрекрасніших жіночих образів світового мистецтва.А сама Неферттіті стала взірцем жіночої вроди.
Аполлон у грецькій міфології уособлює сонце. Це бог-пророк, бог світла та життя, переможець темряви та злих духів. Зазвичай його зображували з довгими кучерями, вираз обличчя – енергійний, гордовитий, але не позбавлений ніжності. Весь вигляд Аполлона випромінює красу, здоров’я, силу. Це бог вічної юності, адже сонце ніколи не старіє. Протягом багатьох віків статуя, виготовлена грецьким скульптором Леохаром – одним із придворних художників Олександра Македонського - була еталоном досконалої чоловічої краси для багатьох скульпторів, хоча бронзовий оригінал автора і не зберігся.
Однією з найвідоміших у Стародавній Греції жіночих статуй була «Афродіта Кнідська». Греки спеціально їздили до міста Кнід, аби помилуватися нею. Скульптор Пракситель (ІУ ст. до н. е ) зобразив богиню краси після купання. Біля її ніг посудина для води, у руці покривало. Вперше скульптура показувала оголене жіноче тіло так досконало, що воно стало еталоном жіночої краси на багато століть. До нас дійшла тільки копія цієї скульптури.
Грецькі скульптори Агесандр, Атенодор та Помідор з острова Родос близько 50 року до н. е. створили складну скульптурну групу «Лаокоон». Міф розповідає, що жрець Лаокоон та його сини були задушені зміями, насланими богинею Афіною за те, що той попередив троянців про загибель міста від дерев’яного коня, подарованого греками. Авторам геніально вдалось передати й відчайдушну боротьбу, й болісну загибель людей. Великий художник Відродження Мікеланджело Буонаротті був вражений трагізмом скульптури та вважав її найкращою у світі.
Мистецтво різьблення на каменях називається гліптикою. Різьблені камені –геми – бувають двох видів. Гема з опуклим рельєфним зображенням називається камеєю. Найвідоміша у світі камея Гонзага, названа ім’ям італійського герцога, якому вона належала. Вона вирізьблена на сардоніксі. На камеї зображений Єгипетський цар Птолемей ІІ та його дружина Арсіної. Зображення, заглиблене у камінь, називається інталією. У античні часи вони виконували роль печаток.
Виготовленням медалей займається медальєрне мистецтво. Прообразом перших медалей можна вважати давньогрецькі та римські монети, що виготовлялись зі срібла, золота та бронзи за допомогою чеканки. Саме із зображень на монетах нам відомі портрети відомих полководців і правителів Давньої Греції та Риму. В епоху Відродження на медалях вже можна було побачити портрети пап та кардиналів, поетів та філософів. Медалі чеканять з обох боків. На лицевому боці розміщують головне зображення, на зворотному – реверсі – напис, символ або алегорію, що доповнюють основний зміст. Особливий вид становлять нагородні медалі.
Поблизу Баміана в Афганістані збереглися залишки лежачого Будди, складеного зі скріпленого обпаленим гіпсом каміння. Довжина статуї складає близько 305 м. Вважається, що вона датується ІІІ чи ІУ ст. н.е. Це сама довга статуя в світі.
Сфінкс завжди був символом таємниці і загадки. Його спорудили при фараону Хефрену, причому голова, ймовірно, є портретом самого фараона. У порівнянні з величезними пірамідами, що височіють за ним, він здається просто кошеням, а насправді – це лежачий лев з людською головою. Сфінкс був висічений зі скелі, його висота 21 м, а довжина 74 м. У найширшому місці його обличчя дорівнює 4,2 м. Мабуть, сфінкс був задуманий як вартовий розташованого за ним некрополя. Спочатку він був вкритий гіпсом і розмальований. Його обличчя, спотворене солдатами Наполеона, втратило ніс, величина якого сягала зросту середньої людини. Араби називали Великого сфінкса «батьком жаху». Від могутнього левового тіла до цього часу йде відчуття великої сили.
У 1974 році неподалік від китайського міста Лінтонг селяни, копаючи колодязь, знайшли 8000 тисяч фігур солдат в натуральну величину. Піхотинці, лучники, стрільці з арбалета, кавалеристи, військові колісниці з конями були вистроєні в бойовому порядку. Зріст воїнів сягав до 1,7 м і жоден не був схожий на іншого. Списи, мечі і луки – це справжня зброя, вуздечки коней зроблені із бронзи. У кавалеристів на головах шоломи, у піхотинців – волосся, пов’язане вузлом на маківці. Спочатку ці фігури були розфарбовані яскравими фарбами, які за 2000 років все ж - таки зникли. Ця армія похована поруч з імператором Цинь Шихуанді – ініціатором будівництва Великої Китайської стіни. Вона, безсумнівно, повинна була битися за нього і в битвах потойбіччя. Завдяки цій випадковій знахідці ці розкопки стали, напевно, найбільш захоплюючими в світі.
Художники італійського Відродження створили надзвичайно реалістичне мистецтво. Життєвість, правдивість образів, що створювались, іноді вражали навіть самих художників. Розповідають, що, коли скульптор Донателло закінчував роботу над замовленою йому статуєю пророка, яку він робив з відомого флорентійця за прізвиськом Цукконе (Лисий), мармуровий Цукконе здавався йому таким реалістичним і живим, що Донателло,шалено працюючи різцем, у гніві кричав йому: «Так говори, говори ж, нарешті!»
Найбільшими в світі
є кінні статуї Джеферсона Девіда, генерала Роберта Едварда Лі, генерала Томаса Джонатана Джексона. Ці скульптури займають площу 0,5 га на горі Стоун (штат Джорджія, США). Висота всієї композиції складає 27,4 м. Працюючи, скульптор Рой Фолкнер провів на горі 8 років і 174 дні.
Живопис
Пабло Пікассо завжди глибоко відчував недосконалість світу та прагнув виразити свої відчуття пристрасно, безпосередньо, без компромісів. Ці якості допомогли йому створити одну з найдивовижніших картин ХХ ст.– «Герніку». Герніка – маленьке іспанське містечко, що було знищене фашистськими бомбардуваннями. Картина Пікассо не має прикмет конкретного міста. Вона складається з елементів людських фігур, будинків, що руйнуються на очах глядача. З полотна ніби несеться крик жаху та болю. Пікассо, здається, передбачав Другу світову війну й усім своїм мистецтвом казав, що людство потребує захисту. Так картина «Герніка» стала символом-застереженням війни, що не один раз руйнувала мирне життя у ХХ ст.
Найдавнішим видом можна вважати монументальний живопис, що прикрашає стіни, перекриття будівель та його внутрішні приміщення. У Стародавньому Єгипті та пізніше, в античну епоху і Середньовіччя, монументальний живопис відображав релігійні ідеї. Великі майстри Відродження залишили прекрасні зразки фресок та розписів. У ХХ ст. монументальне мистецтво переживає розквіт під час революційних підйомів, коли мистецтво ставало одним із засобів політичної боротьби. У СРСР монументальний живопис, звернений до мільйонів глядачів зі стін будинків, станцій метро, театральних залів утверджував ідеали комуністичного суспільства.
Найпоширеніший вид живопису – картина. Картини пишуть на особливому станку – мольберті, тому такий вид живопису називається станковим. Він з’явився в епоху Відродження, коли художники почали зображати реальний світ з більшою повнотою та переконливістю.
Найчастіше художники обирають для живопису олійні фарби. Під час їх виготовлення пігмент розтирається з рослинною олією. Олійні фарби вирізняються соковитістю тонів, їх можна накладати на основу по-різному – рівно, гладко або мазками, великими або дрібними. Основою найчастіше за все слугує полотно, що спеціально заґрунтоване особливою сполукою. Іноді основою стає картон, дерев’яна дошка, деякі метали, лінолеум. Живопис масляними фарбами поширився з ХУ ст., а до того часу художники зазвичай писали темперою.
Один з основних жанрів мистецтва
Портрет – один з основних жанрів мистецтва, що зображає одну людину або групу людей. Він широко поширений і в живописі, і в скульптурі, і у графіці. Зародився портрет у глибоку давнину. Єгиптяни та греки сприймали його як двійника померлої людини. Мистецтво портрета переживає свій розквіт в епоху Відродження, коли людина вважалася центром буття. Художник повинен передати не лише зовнішню схожість з моделлю, а й характер людини, епоху, в якій живе герой. У живопису портрет часто поєднується з елементами інтер’єру, пейзажу.
Улюблений жанр мистецтва
Людина від народження живе серед природи. І не дивно, що її улюбленим жанром мистецтва є пейзаж. У дослівному перекладі з французької мови це слово означає «вид сільської місцевості». У образотворчому мистецтві це може бути дика природа, а також видозмінена людиною – індустріальний пейзаж. Міський вид називають ведутою, а морський – мариною. Особливий тип пейзажу «гори-води» ми бачимо у традиційному китайському живописі. Там панорама водної гладі та гір завжди величні та одухотворені.
Найтонший пензлик
Найтонший стандартний пензлик – 000 серії 7 фірми «Уінсор і Ньютон», який також відомий під назвою «потрійний гусак». Він виготовляється з 150-200 волосинок колонка вагою 15 мг.
Найцінніша картина – «Мона Ліза» (Джоконда) Леонардо да Вінчі (1452-1519) – була оцінена в 100 млн. дол. Оцінка була здійснена з метою страхування, коли її відправляли з Лувра (Париж) у Вашингтон і Нью-Йорк на виставку в 1962 році. Картина була написана приблизно в 1503-1507 рр. Її розміри 77-53 см. Вважається, що на ній зображена Мона (скорочене від Мадонна) Ліза Жерардіні, дружина Франческо Джокондо з Флоренції. Король Франції Франциск І купив картину для свого палацу в 1517 році за за 4 тис. золотих флоринів (15,3 кг золота).
Картину «Іриси» Вінсента Ван Гога в 1987 році придбав за рекордну на той час суму в 53,9 млн. дол. австралійський фінансовий магнат Алан Бонд. У 1990 році її перекупив Музей Гетті за суму, що залишилась невідомою. Того ж року інша картина Ван Гога «Портрет лікаря Гаше» була продана за три хвилини за суму у 82,5 млн. дол. на аукціоні Крісті в США. На картині, яка була закінчена за декілька тижнів до самогубства художника в 1890 році, зображений особистий лікар Ван Гога. Було встановлено, що новим володарем картини став один з паперових «королів» Японії
Безумовно, що найбільш прославленою і відомою давньоруською іконою є «Трійця» Андрія Рубльова. Вона одразу підкорює своєю досконалістю, гармонією кольору, глибиною задуму. Рубльов пише фігури трьох прекрасних юнаків за трапезою. Кожна з цих фігур є магічною та одухотвореною, у їхній мовчазній бесіді панує любов та взаєморозуміння. Три фігури та тло, що оточує їх, утворюють гармонійне ціле. У цій єдності вгадується ідеальна модель будови світу. «Трійця» написана у похвалу руському святителю Сергію Радонежському, що закликав сучасників до миру, любові та єднання і є плодом істинного та проникливого натхнення.
Декоративно-ужиткове мистецтво
Найдревніші зразки декоративного мистецтва
Найдревніші зразки декоративно-прикладного мистецтва були знайдені в печері Ла-Феррасі, на території історичної області Пригор (Франція). Вік знахідки приблизно становить 27 тисяч років. Там були знайдені кам’яні уламки з видряпаними на них зображеннями тварин і жіночих фігур. Деякі з них мають орнамент, покритий бурою охрою.
В епоху середньовіччя до воєн відносились, як до буденного заняття. Бойові обладунки рицарів вкривали все їхнє тіло та важили у середньому 16 – 20 кг. Загальна вага усього спорядження могла сягати 40 - 80 кг. Рицар являв собою справжню мобільну фортецю, яку важко було вразити. На ньому була кольчуга, яку пізніше замінили обладунками з металевих пластин, рукавиці, металеві панчохи, шолом, що захищав голову. Для того, щоб везти такого важкого воїна, були потрібні дуже сильні коні. Та й сам рицар мав бути дуже сильним, щоб вести бій у таких обладунках, які часто були справжнім витвором мистецтва, бо прикрашалися позолотою, інкрустацією, чеканкою. Деякі зразки виконані настільки художньо досконало, що виставляються у найкращих музеях світу, зокрема у Ермітажі.
Це мистецтво виготовлення різьблених печаток, що зародилось в давній Месопотамії і отримало подальший розвиток у всіх країнах Передньої Азії. Печатки користувалися популярністю, замінювали підпис власника і служили амулетами. На них зображалися міфологічні сюжети, сцени полювання, тварини, що борються, ритуальні жертвопринесення. Бічна поверхня покривалася глибоким круговим різьбленням, точним в деталях і довершеним за виконанням. Печатки виготовляли з цінних порід каменя. Про високу майстерність художнього ремесла, оригінальність форм свідчать найцікавіші знахідки в гробницях періоду І династії Ура.
Перші вироби з порцеляни з’явилися в Китаї в УІІ ст. завдяки багатим покладам порцелянового каменю (поєднання польового шпату і кварцу) і місцевої білої глини – каоліну. Кожний фарфоровий предмет був самостійним витвором мистецтва. Знамениті поети присвячували порцеляні свої вірші. Довгий час за межами Китаю не знали, як вона робиться. Це було секретом і гордістю китайських імператорів. У УІІ-ХІ ст.. найзнаменитішими були печі Сичжоу (провінція Хебей), що постачали до імператорського двору білосніжні гладенькі посудини округлої форми, що відрізнялися надзвичайною дзвінкістю й тонкістю.
Петро Карл Фаберже, росіянин французького походження, став найвидатнішим ювеліром свого часу. Як придворний ювелір Російської імперії, він створив розкішні коштовності і прикраси для імператорів із золота, срібла, лазуриту, малахіту й інших самоцвітів. Та найбільш відомі його знамениті великодні яйця, на щорічне виготовлення яких він отримав постійне замовлення від російського царя Олександра ІІІ. З незмінною майстерністю, приділяючи велику увагу достовірності найдрібніших деталей, майстри Фаберже створили цілу серію чудових великодніх яєць, «секрети» яких ніколи не повторювались. Так коронаційне великоднє яйце було виготовлено в 1897 р. як подарунок Миколи ІІ імператриці Олександрі. На ньому діамантами в формі троянди і рубінами викладена монограма імператриці. «Сюрприз» всередині яйця – імператорська карета, на якій Миколу ІІ разом з Олександрою в Москві везли на церемонію коронування. Мініатюрна карета зроблена бездоганно, кожна деталь збережена з повною достовірністю. У роки Першої Світової війни фірма прикрашала великодні яйця військовою атрибутикою.
Так дослівно перекладається слово «ікебана» - особливе мистецтво аранжування квітів. Адже крім зовнішньої краси композиція повинна мати певну символіку: говорити про вічність, красу природи і місце людини в світі. Зародилось це мистецтво в УІ ст. в Японії, де з поширенням буддизму і чайних церемоній з’явились нові форми аранжування квітів. Майстер повинен дотримуватись важливих умов: співвідношення рослин і посудин, гармонія квітів і фону, поєднання квітів між собою, кольорові співвідношення. В основі композиції лежать 3 лінії, що символізують Небо, Землю і Людину. Дуже важливо відобразити зв’язок з певною порою року. Поєднання рослин здійснюються на основі певних законів і символів. Ікебана призначена для неквапливого споглядання.
Немає коментарів:
Дописати коментар