Методичні
рекомендації
щодо національно-патріотичного
виховання у загальноосвітніх навчальних закладах
Ураховуючи
нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини,
пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в
молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі
зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.
Важливо,
щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення
громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано
розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну
державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української
політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Важливим
чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого
свідчення жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до
людської гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою
учасників від особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю,
полірелігійністю. Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого
дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь
на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного
політичного режиму в країні.
Актуальним є організація збирання та поширення інформації про
героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих
батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян,
які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.
Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу
спонукають до оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат
бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної
території; необхідно взяти шефство над родинами учасників ATO, які цього
потребують. В цілому важливим є формування засобами змісту навчальних
предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до
суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.
З огляду на це
рекомендуємо:
По-перше,
виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне
виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш
важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства,
державних символів - Герба, Прапора, Гімну.
По-друге, необхідно виховувати в
учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість
на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які
мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.
По-третє, системно
здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію
історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної
спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання
молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.
По-четверте,
важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання
поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та
послуговування нею повинно стати
пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина,
патріота України.
По-п’яте,
формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати
мотивацію до праці.
Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення
гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у
процесі навчання і позакласної діяльності.
У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної
роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.
Завдяки
результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від
загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває.
Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно
до особливостей області, школи,
класу, його мікрогруп та індивідуальних
особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на
становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та
ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї
покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше.
З метою створення умов для реалізації кожної
особистості та підтримки творчого, інтелектуального, духовного потенціалу нашої
нації необхідно модернізувати систему
викладання української мови, а саме:
- у навчально-виховній діяльності
неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;
- формувати інформаційно й емоційно
самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до
величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони,
систему її виражально-зображальних засобів;
- виховувати відповідальне
ставлення до рідної мови, свідомого нею користування;
- сприяти вияву українського
менталітету, способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю
української мови як коду праісторичної пам’яті;
- плекати розвиток духовної,
емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;
-
через мовне посередництво долучати школярів до національної історії, до
різних масивів національної культури, до глибинної сутності народного життя;
- здійснювати розвиток мовлення не тільки на
уроках української мови і літератури, а й під час вивчення всіх інших
предметів.
Також навчальні заклади мають проводити
інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії,
мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних
національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.
Водночас необхідно активізувати
співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського та батьківського самоврядування щодо
формування у дітей та молоді духовності,
моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському
суспільстві.
У контексті зазначеного вище,
надаємо методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у
загальноосвітніх навчальних закладах.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО ВИКЛАДАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В 7-МУ КЛАСІ
Навчальною програмою передбачається розкриття доступних розумінню учнів основних художньо-культурних цінностей, взаємозв’язків народного й класичного мистецтва з життям. При цьому учні вчаться бачити й цінувати світ мистецтва «поруч» на предметах досягнень майстрів рідного краю; вчаться розуміти, що мистецтво свого регіону й країни загалом – шлях до пізнання мистецтва будь-яких епох і народів; починають усвідомлювати значення формування художньої культури як невід’ємної частини духовної культури.
Унаслідок засвоєння навчальної інформації у учнів формуються:
-особистісне ставлення до мистецтва, що ґрунтується на освоєнні мистецьких здобутків України і світу;
-розвиток художньо-образного мислення на основі спостереження і фантазії, власної творчої діяльності семикласників;
-подальше оволодіння образною мовою різних видів образотворчого мистецтва; розвиток навичок сприйняття творів мистецтва;
-формування емоційно-ціннісних критеріїв життя.
Результатом роботи має стати формування почуття національної гідності, культури міжнаціонального спілкування, уміння бачити пам’ятки історії і культури у зв’язку з історією, побутом і життям народу; формування особливих якостей мислення, творчої уяви, культурно-історичної пам’яті в процесі комплексного освоєння мистецтва.
У 7-му класі на уроках образотворчого мистецтва відбувається подальше закріпленні і поглиблення знань з архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну. Тематика року − «Образотворче мистецтво: діалог традицій і новаторства» яка поділяється на наступні теми «Образотворче мистецтво в нашому житті» та «Дизайн».
Навчальний матеріал 7-го класу базується на сприйманні, вивченні і передаванні в зображеннях на площині та в об’ємі предметного світу.
Композиційна діяльність передбачає розширення і закріплення знань учнів про композиційні правила, прийоми та засоби створення художнього образу в реалістичній та декоративних манерах.
У 7-му класі курс образотворчого мистецтва починається із продовженням знайомства з архітектурою, як просторовим видом образотворчого мистецтва.
Особливу увагу при вивченні теми «Архітектура» слід приділити наступним навчальним завданням:
-розрізненню понять «будівництво» і «архітектура»;
-розуміння особливостей архітектурної форми як засобу створення архітектурного образу;
-розуміння зумовленості архітектурного образу, конструктивних особливостей і функціонально-планувальної структури споруди природним середовищем, умовами життя людей, рівнем розвитку техніки. Індивідуальними перевагами автора проекту;
-усвідомлення єдності архітектурної тріади: корисність – міцність – краса (функція – конструкція – форма);
- вивчення видів архітектури (об’ємних споруд, ландшафтна, містобудування) та за призначенням (житлова, промислова, громадська, культова), композиційних засобів (тектоніка, пропорції, масштабність), засобів художньої виразності (симетрія, асиметрія, рівновага, фактурність, ритм);
-передавання тривимірного простору та об’єму лінійними та світлотіньовими засобами, уявлення про фронтальну та кутову перспективу;
- особливості зображення екстер’єру та інтер’єру будівлі, специфіку сприйняття кольору в екстер’єрі та інтер’єрі, вміти графічно зображувати фронтальний вигляд споруд та інтер’єр;
- розвиток просторового мислення, вміння уявляти та відображати будівлі, архітектурні пейзажі, інтер’єр, будувати багатопланову композицію;
- формуванню уявлення про українські та світові архітектурні пам’ятки.
Побудова зображень (будівель, інтер’єру) з врахуванням перспективних змін є важливою для розвитку просторової уяви та досить складною для за виконанням для учнів. Тому перед тим як почати зображати, наприклад, будівлі, потрібно обов’язково спочатку пригадати особливості побудови геометричних тіл відносно лінії горизонту. Аналізуючи форму будинку, учитель обов’язково звертає увагу не те, що в основі форми є поєднання геометричних тіл. Побудова малюнку має здійснюватися за чітко вказаними та продемонстрованими вчителем на дошці етапами, які повинні залишатися на дошці до закінчення уроку.
Ознайомлюючи школярів з світовими і Українськими архітектурними шедеврами, вчитель акцентує увагу, як у творах архітектури втілилися провідні ідеї минулого і сучасності, колективний геній народів, їх слава, історія, пояснює чому архітектуру називають «кам’яним літописом».
Подальше знайомство з «Декоративно-прикладним мистецтвом» у 7-му класі передбачає опанування прийомів стилізації, мови символів у різних видах декоративного мистецтва. Учні ознайомлюються історичними витоками розвитку декоративно-прикладного мистецтва та його представниками, опановують техніки розпису, витинання, писанкарства тощо.
Основні навчальні завдання:
- розуміння значення оберегової символіки в народному мистецтві;
- освоєння прийомів декоративної розробки і збагачення форми (деталями, фактурою, текстурою…);
- трансформування рослинних, зооморфних та антропоморфних об’єктів у декоративні образи; - розвиток умінь декорування візерунком різних форм та поверхонь.
Щоб навчальний матеріал з декоративно-прикладного мистецтва назавжди викарбувався в пам’яті школярів, бажано здійснити екскурсію до музеїв декоративно- прикладного мистецтва, організувати зустріч з народними умільцями.
Завершується вивчення образотворчого мистецтва темою «Дизайн». В ході вивчення якої учні знайомляться з різними видами дизайну: графічним дизайном, промисловим дизайном, дизайном середовища (інтер’єру та ландшафту).
Основні навчальні завдання:
-формування уявлення про необхідність конструювання предметів, технічних засобів, архітектурних споруд, організації довкілля;
- оригінальність нових конструктивних рішень;
- формування і розвиток понять про узгодженість функції. Способу виготовлення предмету та його художньо-образної характеристики;
- формування уявлень про фірмовий стиль;
- розкриття образу шляхом свідомого вибору динамічної або статичної композиції, плавних, округлих, гострокутних форм, контрастної або нюансної колірної гами.
Ознайомлюючи учнів з дизайном вчитель звертає увагу на те, що фактично, у сучасному світі неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизайнери. Дизайн сьогодні – це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами.
Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співрозмірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної досконалості виробів.
Під час виконання практичних завдань, необхідно наголошувати школярам на те, що у композиції художньо конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту.
На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посиленні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.
Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітектори, дизайнери, розв’язують композиційні задачі, пов'язані з кольоровим кліматом міста, виробничого і суспільного інтер'єрів, виставкового ансамблю. У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто цим керуватися при доборі кольору і поєднанні кольорів. Адже головною прикрасою виробу є гармонізація кольорів. Вдалим поєднанням може бути однотонна палітра багатьох відтінків якого-небудь кольору, але підібрати її досить важко. Тому найкраще у процесі художнього конструювання використовувати положення про гармонію кольорів.
Сутність інтегративної технології курсу «Мистецтва».
o сприймання,
o аналіз-обговорення творів мистецтва,
o практична художньо-творча діяльність учнів (малювання,
спів, пантоміма, декламація віршів, словесні описи станів природи, почуттів
персонажів та інші різноманітні види творчості).
У процесі яких формується особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та
мистецтва, здійснюється розвиток загальних і спеціальних здібностей,
художньо-образного мислення, відбувається стимулювання творчого потенціалу
особистості, формування базових компетентностей і здатності до художньо-творчої
самореалізації, виховуються потреби в духовному самовдосконаленні.
ü емоції, почуття, пафос, афекти, образ;
ü форма, композиція, жанр, стиль, напрям.
Суть інтегративної технології полягає у створенні на
кожному уроці «Мистецтва», художньої культури інформаційної художньо-естетичної
атмосфери діяльності із застосуванням інтерактивної, інформаційно-комунікативної
методики на основі активної моделі навчання. Застосування такого комплексного
впливу на процес розвитку творчої уяви учнів неодмінно забезпечує якісний
розвиток художньо-творчої діяльності, формування художньо-образного мислення.
Для викладання інтегрованих курсів необхідно оволодіти
алгоритмом роботи за інтегрованою технологією.
1.
Визначити мету
уроку.
2.
Спрогнозувати
очікуваний результат уроку.
3.
Змоделювати схему
уроку.
4.
Визначити який вид
інтегратора (група інтеграторів) буде використовуватися на уроці.
5.
Визначити які
технології будуть використовуватись на уроці.
Обговорити музичний та візуальний ряд.
Послідовність використання основних методів інтеграції змісту навчальних предметів та різних видів
мистецтв:
1. Виконання
випереджувальних завдання до уроку: колективне - спостереження явищ та об'єктів
зображення; індивідуальні - дібрати необхідний до наступного уроку матеріал,
інформацію, поезію відеоряд (з урахуванням вікових особливостей учнів та
відповідно до навчальних предметів: історії, літератури…);
2. Організація
сприймання творів різних видів мистецтва: художніх фотографій, ілюстрацій та
репродукцій картин, слухання уривків з музичних та літературних творів,
перегляд відео сюжетів тощо.
3. Проведення
бесіди про спільний художній образ у різних видах мистецтва. На прикладах
творів мистецтва визначаються, як взаємодіють різні види мистецтва. Сприяти
розумінню учнями, за допомогою яких засобів виразності митці різних видів
мистецтв створили художній образ. Проведення аналогії між мистецькими творами,
що допомагає розкрити їх образний зміст, встановленню асоціативних зв’язків між
ними. (Чим більше таких зв’язків вдається встановити, тим більш повноцінно
виникає у свідомості дитини суб’єктивний художній образ).
У ході бесіди необхідно
визначити спільні міжмистецькі поняття. Актуалізацію опорних знань раціонально
проводити в інтерактивній формі, застосовуючи методи «Мікрофон», «Інтерв’ю»,
«Ланцюжок», «Навчаючи, вчуся», «Світська розмова», «Побудова асоціативного
куща, «Так, ні» та інші.
Крім цього, що
застосування комп’ютерних технологій, засобів мультимедіа, які дозволяють
використати дидактичні можливості відео- і аудіо інформації, дає змогу більш
ефективно здійснити системну інтеграцію мистецтва і предметних галузей знань.
4. Активізацію
художньо-творчої діяльності школярів варто здійснювати з допомогою емоційного
заряду, який містять у собі твори мистецтва. Цей процес доповнюється сенсорними
відчуттями (доторкнутися до предметів, виявити їх фактуру, відчути запах трав,
послухати мелодію мушлі і т.п.) та сенсорним аналізом (порівняти розміри
предметів, їх кольоротональні співвідношення, розміщення у просторі).
5. Виконання учнями
практичних завдань, тренувальних вправ (для розвитку технічних навичок),
доцільно проводити в ігровій груповій формі.
6. Проведення
підсумків уроку, рефлексії.
Немає коментарів:
Дописати коментар